Норвегія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Королівство Норвегія
бук. Kongeriket Norge
нюн. Kongeriket Noreg

Прапор Герб
Девіз: «Alt for Norge»
Гімн: «Ми любимо цей край»
норв. Ja, vi elsker dette landet
Розташування Норвегії

Положення Норвегії в Європі

Столиця
(та найбільше місто)
Осло
59°56′ пн. ш. 10°41′ сх. д.country H G O
Офіційні мови норвезька
Форма правління конституційна монархія
 - король Гаральд V
 - прем'єр-міністр Ерна Солберг
Незалежність  
 - розірвано унію зі Швецією 7 червня 1905 
Площа
 - Загалом 385 207[1] км² (67)
 - Внутр. води 5,7 %
Населення
 - оцінка 2020  5 367 580[2] (120)
 - Густота 13,93/км² (213)
ВВП (ПКС) 2011 р., оцінка
 - Повний $265 911 млрд[3] (40)
 - На душу населення $97 254 (3)
ВВП (ном.) 2006 рік, оцінка
 - Повний $335,3 млрд[3] (25)
 - На душу населення $72,305.6[3] (2)
ІЛР (2019) 0.954 (високий) (1)
Валюта Норвезька крона (NOK)
Часовий пояс CET (UTC+1)
 - Літній час CEST (UTC+2)
Коди ISO 3166 NO / NOR / 578
Домен .no
Телефонний код +47
Commons-logo.svg Вікісховище має мультимедійні дані
за темою: Норвегія

Норве́гія (норв. Norge: Аудіо  опис файлу; нюн. Noreg: Аудіо  опис файлу), офіційна назва — Королі́вство Норве́гія (норв. Kongeriket Norge) — північноєвропейська держава на Скандинавському півострові, загальною площею 385,207 тис. км² (69-те місце у світі).[4] Окрім материкової частини Норвегії належить арктичний архіпелаг Шпіцберген та острів Ян-Маєн на межі Гренландського і Норвезького морів, острів Буве у Південній Атлантиці.[5]

Норвегія — суверенна демократична парламентська конституційна монархія унітарного устрою. У Норвегії державна влада розділена між парламентом, королем та Верховним судом, згідно норм конституції, що з численними поправками діє в країні з 1814 року. Глава держави — король Гаральд V з династії Шлезвиг-Гольштейн-Сьоннерборг-Глюксбургів. Глава уряду з 2013 року — Ерна Солберг, лідер правоцентристської парламентської коаліції. Норвегія підтримує тісні зв'язки з Європейським Союзом та його країнами-членами (незважаючи на відмову від вступу до Союзу на двох загальнонаціональних референдумах), так само, як і зі Сполученими Штатами Америки. Норвегія є однією з країн засновників Організації Об'єднаних Націй, НАТО, Ради Європи, Договору про Антарктику та Північної ради; також членом Європейської економічної зони, Світової організації торгівлі, та Організації економічного співробітництва та розвитку; частиною Шенгенської зони. Королівство Норвегія було засноване 872 року, після злиття кількох дрібних норманських королівств. Це одне з найстаріших досі існуючих королівств світу, воно існує безперервно протягом більше 1100 років. За цей період на престолі королівства змінилось понад 60 королів та ярлів. З 1035 по 1814 рік до складу королівства входили Фарерські острови, з 1261 по 1814 рік Гренландія, з 1262 по 1814 рік Ісландія. До 1661 року влада в королівстві належала монархові, після — розділена з впливовою знаттю. Станом на 2017 рік населення країни становить 5,32 млн осіб (120-те місце у світі).[6][7]

Країна має довгу лінію східного сухопутного кордону зі Швецією (протяжністю 1 619 км). Норвегія також межує з Фінляндією і Росією на північному сході, а також з протокою Скагеррак на півдні, з Данією на іншому боці. Норвегія має довгу берегову лінію, межуючи з Атлантичним океаном та Баренцовим морем.

Країна підтримує комбінацію ринкової економіки та Скандинавської моделі з обов'язковим медичним страхуванням і комплексною системою соціального страхування. Норвегія має значні запаси нафти, природного газу, мінералів, лісоматеріалів, морепродуктів, прісної води, і гідроенергетики. На нафтову промисловість припадає близько чверті валового внутрішнього продукту країни.[8] Норвегія посідає четверте місце у світі в переліку країн за розміром доходу на душу населення, згідно з даними світового банку та МВФ.[9] Країна є найбільшим добувачем нафти і природного газу за межами Середнього Сходу на душу населення.[10][11] З 2001 по 2006,[12] а також з 2009 до 2014 років, Норвегія мала найвищий індекс людського розвитку у світі.[13][14][15] Норвегія також очолює список країн за індексом процвітання вже п'ять років поспіль.[16]

4 квітня 1949 року Норвегія вступила в блок НАТО. Населення Норвегії двічі на національних референдумах 1972 року і 1994 року відкидало пропозицію про вступ до Європейського Союзу, тим не менш країна є тісно інтегрована з ЄС в рамках Європейської економічної та Шенгенської зон.

Назва[ред. | ред. код]

Докладніше: Назва Норвегії

Офіційна назва — Королівство Норвегія, Норвегія (норв. Kongeriket Norge, Norge; нюн. Noreg). Назва країни походить від слів «нордр» (норв. nordr) — північ і «вег» (норв. veg) — шлях, тобто «Північний шлях»[17]. Спочатку назва відносилась лише до морського шляху вздовж берега, по якому нормани виходили до північних морів. Пізніше назва поширилась на узбережжя, а потім і на державу норманів на цьому узбережжі[17].

Природа[ред. | ред. код]

Географічне положення[ред. | ред. код]

Норвегія — північноєвропейська країна, що межує з трьома іншими країнами: на сході — зі Швецією (спільний кордон — 1666 км), на північному сході — з Фінляндією (709 км) і Російською Федерацією (191 км). Загальна довжина державного кордону — 2566 км[4]. Норвегія омивається водами Північного (на півдні) і Норвезького (центральна частина) Атлантичного, Баренцевого морів Північного Льодовитого океанів (північ). Займає стратегічне положення на шляху з Північної Атлантики до Арктики. Загальна довжина морського узбережжя 25,1 тис. км, з яких власне узбережжя — 2650 км, разом із берегами численних фіордів — 22,5 тис. км. Загальна довжина узбереж численних островів — 58,1 тис. км.

Згідно з Конвенцією Організації Об'єднаних Націй з морського права (UNCLOS) 1982 року, протяжність територіальних вод країни встановлено в 12 морських миль (22,2 км)[18]. Прилегла зона, що примикає до територіальних вод, в якій держава може здійснювати контроль необхідний для запобігання порушень митних, фіскальних, імміграційних або санітарних законів простягається на 10 морських миль. Виключна економічна зона встановлена на відстань 200 морських миль (370,4 км) від узбережжя. Континентальний шельф — 200 морських миль (370,4 км) від узбережжя[4]. Ґренландія (Данія) та Норвегія подали до Комісії з меж континентального шельфу (CLCS) матеріали, щоб визначити межі континентального шельфу в Арктиці[19]. Норвегія і Росія 2010 року вирішили спільну територіальну суперечку щодо проходження морського кордону в Баренцовому морі. Норвегія має територіальні претензії в Антарктиці (Земля Королеви Мод та континентальний шельф)[19].

Баренцове море Росія Росія
Фінляндія Фінляндія
Норвезьке море Gray compass rose.svg Швеція Швеція
Північне море протока Скагеррак
Данія Данія

Час у Норвегії: UTC+1 (-1 година різниці часу з Києвом)[20]. Літній час вводиться останньої неділі березня переводом годинникової стрілки на 1 годину вперед, скасовується в останню неділю жовтня переводом годинникової стрілки на 1 годину назад.

Геологія[ред. | ред. код]

Докладніше: Геологія Норвегії

Надра Норвегії багаті на ряд корисних копалин: нафту, природний газ, залізні руди, пірит, нікелеву, мідну, молібденову, титанову, ніобієву, уранову та кобальтові руди, срібло, свинець, цинк[21].

Рельєф[ред. | ред. код]

Докладніше: Рельєф Норвегії

Рельєф країни — гори (більше двох третин) і родючі долини, берегова лінія вкрита фіордами; ліси займають 25 % території. Територія країни простягається за північне полярне коло. Середні висоти — 460 м; найнижча точка — рівень вод Норвезького моря (0 м); найвища точка — гора Гальгепігген (2469 м). Більшу частину території займають Скандинавські гори. Східні схили, обернені вглиб півострова до Швеції, — пологі; західні, обернені до моря, — стрімкі, високими уступами обриваються до морських вод фіордів. Тектонічні западини поділяють ці гори на платоподібні масиви — фієльди. Невеликі низовини, придатні для сільськогосподарського обробітку, лише на півдні, в районі Ослофіорда.

У країні налічується більше 50 тис. островів і невеличких острівців вздовж узбережжя. Країна має одне з найбільш довгих і розчленованих узбереж серед країн світу. Морські береги підвищені, скелясті, порізані численними фіордами[21]. Найбільший архіпелаг Норвегії — Шпіцберген, який складають три найбільших острови: Західний Шпіцберген, Північно-Східна Земля та Едж[22]. Він лежить на 79° пн. ш. в Арктиці. Також країні належать віддалені острови Ян-Маєн у південній частині Арктики та Буве — у південній Атлантиці. Поблизу материкового узбережжя країни велика кількість невеликих островів поблизу фіордового західного узбережжя; острови Фруан — у центральній частині; Лофотенські острови, архіпелаг Вестеролен, острови Сенья (найбільший за площею острів материкової частини країни 1,59 тис.км²), Рінґвасей, Серея, Маґерея — на півночі[22].

Клімат[ред. | ред. код]

Докладніше: Клімат Норвегії

Більша частина території Норвегії лежить у помірному кліматичному поясі[23]. Превалюють помірні повітряні маси цілий рік, західний масоперенос[24]. Значні сезонні амплітуди температури повітря. Відносно тепла зима з нестійкою погодою, штормовими вітрами, можливий сніговий покрив[24]. Відносно прохолодне літо з більш ясною погодою. Зволоження рівномірне за сезонами, місцями надмірне[24]. Пересічна температура січня на півдні -4..+2 °C, тепло приносить відгалуження Гольфстріму, тепла Північно-Атлантична течія. Літо прохолодне, пересічна температура липня +10..14 °C[21]. Атмосферних опадів на узбережжі понад 2000 мм на рік, у внутрішніх районах 500—600 мм[21].

На півночі й острові Ян-Маєн субполярний клімат[23]. Влітку переважають помірні повітряні маси, взимку — полярні. Чітко відстежується сезонна зміна переважаючих вітрів. Досить великі річні амплітуди температури повітря, прохолодне сире літо з туманами на узбережжях, вітряна волога зима[24]. На архіпелазі Шпіцберген полярний клімат[23]. Увесь рік панують полярні повітряні маси. Поверхня скута кригою цілий рік. Відносно м'яка морозна зима, прохолодне літо, опадів мало[24].

Норвегія є членом Всесвітньої метеорологічної організації (WMO), в країні ведуться систематичні спостереження за погодою[25].

Внутрішні води[ред. | ред. код]

Загальні запаси відновлюваних водних ресурсів (ґрунтові і поверхневі прісні води) становлять 382 км³[4]. Станом на 2012 рік в країні налічувалось 900 км² зрошуваних земель[4]. У країні багато повноводних порожистих річок, найбільші з них — Гломма (довжина 598 км, басейн — 13 % площі країни), що тече з півночі на південь у південно-східній частині країни і впадає до затоки Бохус; Логен (Гудбрансдаль), Логен (Нумедаль)[21]. Річки країни належать басейнам Атлантичного (південь) і Північного Льодовитого океанів (північ). У горах дуже багато льодовикових та мальовничих річкових озер[21]. Найбільше озеро країни, Мйоса (362 км²) лежить у центральній частині країни на висоті 121 м над рівнем моря і живиться водами річки Логен (Гудбрансдаль)[22].

На багатьох фієльдах лежать льодовики, загальна площа зледеніння близько 5 тис. км²[21].

Ґрунти і рослинність[ред. | ред. код]

На півночі поширені малопотужні підзолисто-глейові, в центральній частині — підзолисті, на півдні — бурі лісові ґрунти[21]. Близько чверті території країни вкрито густими хвойними лісами — приокеанічною тайгою. На півночі превалює тундрова рослинність[21].

Земельні ресурси Норвегії (оцінка 2011 року):

  • придатні для сільськогосподарського обробітку землі — 2,7 %,
    • орні землі — 2,2 %,
    • багаторічні насадження — 0 %,
    • землі, що постійно використовуються під пасовища — 0,5 %;
  • землі, зайняті лісами і чагарниками — 27,8 %;
  • інше — 69,5 %[4].
Див. також: Ліси Норвегії

Тваринний світ[ред. | ред. код]

Докладніше: Фауна Норвегії

У зоогеографічному відношенні територія країни відноситься до Голарктичної області, північне узбережжя і Скандинавські гори до Арктичної підобласті, південь — Європейсько-Сибірської тайожної провінції, краній південь — Європейської лісової провінції[26].

Охорона природи[ред. | ред. код]

Охорона природи в державі має вікову історію. Національні парки Норвегії:

На території країни спостерігаються небезпечні природні явища і стихійні лиха: каменепади, сходження снігових лавин; єдиний активний вулкан країни, Беренберг знаходиться на острові Ян-Маєн[4].

Серед екологічних проблем варто відзначити: забруднення вод; кислотні дощі, що руйнують екосистеми озер, знищують ліси; забруднення повітря транспортними засобами. Викиди двоокису вуглецю під час спалювання викопного палива в процесі виробництва і споживання енергії за 2012 рік дорівнювали 41,06×1012 тонн (67-ме місце у світі)[4].

З 1982 року Норвегія ігнорує міжнародну заборону на китобійний промисел.

Ідеї зеленої політики у країні захищає і просуває Framtiden i våre hender — ідеалістична організація, яка пропагує ідеї зеленого споживання і ресурсного правосуддя.

Історія[ред. | ред. код]

Історія Норвегії
Старовинна карта Норвегії
Карта Скандинавії з атласу Блау, 1662 рік
 
Хронологія
Категорія КатегоріяCoat of arms of Norway.svg ПорталІнші країни
Докладніше: Історія Норвегії

Доісторичний період[ред. | ред. код]

Південні регіони сучасної Норвегії почали заселяти представники Аренсбурзької культури в епоху пізнього палеоліту, близько 11-10 тис. років до н. е. Назва культури пішла від німецького міста Аренсбург, розташованого за 25 км на північний схід від Гамбурга[27]. Найбільш ранні сліди людської діяльності в Норвегії були виявлені уздовж узбережжя, де розтанув величезний шельфовий льодовик останнього льодовикового періоду (11-8 тис. років до н. е.).

У середині першого тисячоліття до н. е. на територію Скандинавського півострова проникають германські племена, які поступово витіснили місцеве населення (саамів) на північ[28].

Середньовіччя[ред. | ред. код]

IX-X сторіччя в Європі ознаменувались завоюваннями норманів — епоха вікінгів[29]. У цей період розпочалося політичне об'єднання країни, яке завершилося після серії громадянських воєн другої половини XII — початку XIII століття[28][30]. 994 року король Олаф Трюґґвасон охрестив країну[29]. У 10461066 на норвезькому престолі перебував Гаральд Суворий, що був одружений з донькою князя Київської Русі, Ярослава Мудрого — Єлизаветою Ярославною[28]. У 12621264 роках до складу Норвегії була приєднана Ісландія[28]. 1319 року укладено особисту унію з королем Швеції, 1380 року — з данським королем[30]. 1397 року було укладено Кальмарську унію трьох скандинавських королівств під данською короною[28]. У XVXVI століттях йшло поступове оданення місцевої феодальної верхівки. 1536 року данською державною радою була проголошена Реформація, а вже наступного, 1537 року Норвегія була перетворена на звичайну провінцію данського королівства[28].

Нові часи[ред. | ред. код]

З розвитком індустрії наприкінці XVIII століття та зміцненням місцевої національної еліти розпочалося зміцнення й національного визвольного руху. Перша конституція королівства Норвегія була розроблена установчими зборами в місті Ейдсволле і прийнята ними же 17 травня 1814 року[30]. Перша і єдина конституція Норвегії була натхнена ідеями Французької революції і пов'язана з проголошенням незалежності від Данії. У листопаді 1814 року, відповідно до таємної змови учасників антинаполеонівської коаліції, було укладено Кільську угоду. Згідно з нею Норвегія увійшла на 91 рік в унію зі Швецією, як подяка останній за її участь в боротьбі проти Наполеона І[28]. Проте дія конституції не була припинена, шведський король лише зажадав внести до неї положення про створення унії.

1884 року в країні остаточно оформилась парламентська форма правління, оформилися загальнонаціональні партії лібералів (Венстре) і консерваторів (Хейре)[28].

Новітні часи[ред. | ред. код]

У складі Швеції Норвегія поступово завойовувала національну автономію, утверджувала місцеві органи влади. 7 червня 1905 року було розірвано шведсько-норвезьку унію, за результатами всенародного референдуму парламент (Стортинг) проголосив незалежність[28]. 26 жовтня того ж року Швеція визнала унію більше недійсною.

Під час Першої світової війни (1914—1918) Норвегія дотримувалася нейтралітету[28].

Під час Другої світової війни, незважаючи на нейтралітет, країна 1940 року була окупована нацистською Німеччиною (1940—1945). Уряд емігрував до Лондона. 1942 року нацисти створили в країні колабораціоністський уряд Квіслінга[28]. На території країни розгорнувся Рух Опору, в складі якого перебували військовополонені-втікачі з концтаборів. У жовтні 1944 року Червона армія, розгромивши німецькі війська у Заполяр'ї, визволила північну частину Норвегії. 8 травня 1945 року німецькі війська в Центральній Норвегії капітулювали[28].

У післявоєнний період політичний курс Норвегії ознаменувався відходом від нейтралітету і входженням країни 1945 року до ООН, 1949 року до НАТО. Розпочалося тісне політичне і військово-економічне співробітництво з США, Великою Британією, але без розміщення на власній території іноземних військових баз і ядерної зброї[28]. 1952 року вступила до Північної ради. Завдяки відкритим покладам вуглеводнів на шельфі Північного моря дозволило наприкінці 1960-х років значно пожвавити національну економіку[29]. На всенародному референдумі 1972 року народ відхилив урядову пропозицію увійти до складу Європейського Союзу[28]. Того ж року в травні було підписано ряд економічних і науково-технічних угод з СРСР[28]. 1988 року тогочасний прем'єр-міністр Ґру Гарлем Брунтланн була нагороджена премією Третього світу. 1991 року помер король Олаф V, його владу успадкував його син Гаральд V. На референдумі 28 листопада 1994 року норвежці знову відмовилися приєднатися до ЄС, однак Норвегія залишається активним членом європейських організацій (ЄЕС, Шенгенські домовленості тощо).

Державний лад[ред. | ред. код]

Coat of arms of Norway.svg
Ця стаття є частиною серії статей про
державний лад і устрій
Норвегії
 
Категорія КатегоріяІнші країни
Докладніше: Політика Норвегії

Норвегія за формою державного правління є парламентською конституційною монархією. Норвегія — унітарна держава, заснована на принципах конституційної монархії та парламентської демократії.

Право на громадянство за місцем народження (jus soli) не визнається; лише за походженням (jus sanguinis) — принаймні один з батьків повинен бути громадянином держави; подвійне громадянство не визнається[31]. Кваліфікаційний період, постійне проживання на території держави, для натуралізації становить 7 років[31].

Глава держави[ред. | ред. код]

Глава держави — король Гаральд V (норв. Harald V), з 17 січня 1991 року; спадкоємець трону — кронпринц Хокон (норв. Haakon Magnus), народився 20 липня 1973 року. За конституцією Норвегії король повинен сповідувати євангелічно-лютеранську релігію і належати до Норвезької церкви, яка до церковної реформи 2012 року вважалась офіційною в державі[30]. Норвезькі королі коронуються в Нідароському кафедральному соборі в Тронгеймі.

Конституція[ред. | ред. код]

Діюча конституція держави прийнята 16 травня 1814 року, підписана конституційною радою наступного дня. Конституція переглядалась більше 400 разів, останній раз 2015 року[31].

Виконавча влада[ред. | ред. код]

Докладніше: Уряд Норвегії

За конституцією держави уся повнота виконавчої влади належить королю, але за суспільним договором і поправками 1884 року всі функції такої влади виконує уряд, як такий, що утворений парламентом, тобто обранцями від народу[30].

Уряд Норвегії існує у формі Державної ради, яку очолює король. До її складу, окрім монарха, входить прем'єр-міністр та не менше 7 інших членів уряду. Станом на початок 2018 року в норвезькому уряді 21 міністерська посада. Уряд обирається з членів парламенту, призначається монархом і затверджується парламентом, тому він несе повну політичну відповідальність перед парламентом[30]. Членів уряду формально призначає король, однак у своєму рішенні він керується політичною ситуацією, тобто розкладом політичних сил, наявністю коаліції у парламенті. На практиці склад уряду оформлюється прем'єр-міністром країни. Всі рішення короля потребують підпису прем'єр-міністра, а у випадку військових питань, міністра оборони[30].

Фактичний глава уряду — прем'єр-міністр, з 16 жовтня 2013 року Ерна Сольберг (норв. Erna Solberg)[32]. Прем'єр-міністр є лідером парламентської більшості, на посаді затверджується монархом за погодженням парламенту.

Державна рада Норвегії складається з 16 профільних міністерств:

Законодавча влада[ред. | ред. код]

Згідно конституції Норвегії, вищий законодавчий орган — Стортинг (норв. Storting). Він складається з однієї палати, до якої обирається 169 депутатів на чотирирічний термін[31]. До 20 лютого 2007 року парламент ділився на дві палати — верхню лагтинг (англ. Lagting) та нижню одельстинг (норв. Odelsting)[30], але на практиці цей поділ був чистою формальністю через що і скасований. Відразу після обрання депутати ділились на дві палати — 1/4 утворювала лагтинг, 3/4 — одельстинг[30][33]. Засідання палат відбувались окремо. Для прийняття закону потрібна кваліфікована більшість (2/3 голосів від загального складу)[30]. Члени уряду можуть брати участь у засіданнях палат парламенту, але не мають права голосу[30].

Стортинг обирається шляхом загального демократичного таємного голосування за пропорційною виборчою системою громадянами, що досягли 18-річного віку[30][31]. Обраними до парламенту (пасивне виборче право) можуть бути громадяни, що досягли віку 21 рік[30].

Спікер Стортингу — президент (норв. Stortingspresident), котрим стає лідер партії, яка перемогла на виборах. З 8 жовтня 2013 року посаду обіймає Олемік Томмессен (норв. Olemic Thommessen), лідер консервативної партії.

Компетенція короля в сфері законодавства є нетрадиційною для конституційних монархій. Зокрема, король наділений правом «відкладального вето» на закони, прийняті парламентом[30]. Для подолання такого вето закон має бути знову і без змін прийнятий парламентом наступного скликання, а засідання, на яких Стортинг розглядатиме цей закон, повинні бути віддалені одне від одного щонайменше двома черговими сесіями[30].

Норвегія бере участь в роботі Міжпарламентського союзу (IPU).

Політичні партії[ред. | ред. код]

Станом на 2018 рік в Норвегії міністерством юстиції зареєстровано 28 політичних партій[31].

Останні парламентські вибори відбулися 11 вересня 2017 року, наступні заплановані на вересень 2021 року. На парламентських виборах до парламенту пройшли наступні політичні партії:

Інші групи політичного впливу:

Судова влада[ред. | ред. код]

Правова система в державі являє собою суміш римського, загального і звичаєвого права — скандинавська система. Судовий прецедент у Норвегії виступає одним із правових джерел. Постанови Верховного суду, а інколи й рішення нижчестоящих судів, що прийняті саме по цій справі, мають силу «переконливого прецеденту» для всіх нижчих інстанцій і ретельно ними вивчаються і потім, по них вони приймають рішення в справі, де виникає правове питання такого самого змісту. При цьому Верховний суд Норвегії в своїх рішеннях формулює не загальні норми, а положення, які належать до аналогічних обставин розглянутої ним справи. Якщо порівнювати з англійським правом тут судові рішення конкретні і вони не виступають як обов'язкові правила, і не розраховані на беззаперечне застосування в майбутньому.

Верховний суд (норв. Hoyesterett) складається з голови і 18 допоміжних судей. У його юрисдикцію входить перегляд законодавчих актів на дотримання норм норвезького права[31]. До судів нижчої інстанції відносяться: апеляційні суди (норв. Lagmensrett); регіональні (у 5 адміністративних центрах регіонів) та окружні суди (в адміністративних центрах фюльке); звичайні та спеціальні суди; третейські суди (норв. forliksråd) для більшості цивільних суперечок, що існують при кожному муніципалітеті і складаються зі звичайних громадян[30]. Поруч із професійними суддями в апеляційних і окружних судах на суддівській лаві можуть засідати і спеціально обрані представники з місцевих громад[31]. Призначення на суддів, посади у більшості випадків здійснюється королем за поданням міністра юстиції[30]. Судді обіймають власні посади до 70-річного віку[30].

Держава визнає юрисдикцію Міжнародного суду із застереженнями, повністю визнає юрисдикцію Міжнародного кримінального суду. Норвегія бере участь у функціонуванні міжнародної кримінальної поліції Інтерпол (ICPO)[34].

Міжнародні відносини[ред. | ред. код]

Норвегія є членом ряду міжнародних організацій та інституцій:

Посол Сполучених Штатів Америки в Норвегії з 12 січня 2017 року — Джеймс Дегарт (англ. James P. Dehart). Будівля американської амбасади знаходиться в місті Осло, за адресою: Henrik Ibsens gate 48, 0244 Oslo. Посол Норвегії в США з 22 серпня 2013 року — Каре Рейдар Аас (норв. Kare Reidar Aas). Будівля амбасади знаходиться за адресою: 2720 34th Street NW, Washington DC, 20008. Генеральні консульства відкриті у містах: Х'юстон, Нью-Йорк, Сан-Франциско.

Українсько-норвезькі відносини[ред. | ред. код]

Історія українсько-норвезьких відносин сягає IX століття, коли під час норманських завоювань територія Подніпров'я стала ареною боротьби за контроль над торговим шляхом із Балтійського до Чорного і далі, через Босфор, до Середземного морів — «із варяг до греків». Цей шлях був важливою східною ланкою навколоєвропейських морських шляхів норманів, що замикала його у цілісне коло. Так у літописі Нестора «Повість временних літ» під 862 роком міститься поетична легенда про старійшин слов'янських племен, які запрошували варягів прийти на Русь і стати її правителями[35]. На що відізвались Рюрик, Синеус і Трувор, осівши у землях навколо Новгорода, сучасна Росія. Пізніше конунг Олег із сином Рюрика, Ігорем прийшов до Києва і, вбивши місцевих князів Аскольда і Діра, започаткував Київську Русь: «Хай буде се мати городам руським»[35]. Як історіографічні, так і археологічні джерела свідчать про тісний зв'язок скандинавських народів із слов'янським населенням Подніпров'я. Одним з найвідоміших фактів того часу — одруження дочки Ярослава Мудрого Єлизавети з норвезьким принцом, а згодом й майбутнім королем Норвегії 1045-1066 років Гаральдом III Суворим[36].

Уряд Норвегії офіційно визнав незалежність України 24 грудня 1991 року[37], дипломатичні відносини з Україною встановлено 5 лютого 1992 року[30][38]. Від 2004 року в Норвегії, в її столиці, місті Осло, за адресою 0244 Oslo, Arbins gate 4, діє українське посольство і консульство[39]. Від 2016 року надзвичайним і повноважним послом України в Норвегії — Яцюк Вячеслав Вікторович[39]. У Києві, за адресою 01901 Київ, вул. Стрілецька, 15, діє норвезьке посольство[38][40]. Від 2016 року послом Норвегії в Україні — Уле Тер'є Хорпестад (норв. Ole Terje Horpestad)[40].

Політичний діалог між Норвегією і Україною розвивається як у двосторонньому форматі, так і в рамках міжнародних організацій і форумів. Невирішених проблем у двосторонніх відносинах між двома країнами немає[36]. Перший офіційний візит до Норвегії на рівні прем'єр-міністра України було здійснено Миколою Азаровим 29-30 листопада 2012 року; з боку Норвегії це був візит прем'єр-міністра Ерни Солберг до України 18 листопада 2014 року[36]. На рівні міністрів закордонних справ візити до Норвегії здійснювали Геннадій Удовенко 1996 року і Костянтин Грищенко 2004 року; очільники норвезького МЗС відвідували Україну 1992 року — Торвальд Столтенберг, 2000 року — Турбйорн Ягланд, 2006 року — Йонас Гар Стьоре, 2013 року і тричі 2014 року — Берге Бренде[36]. 24 червня 2010 року в Рейк'явіку (Ісландія) була підписана угода про зону вільної торгівлі між Україною та Європейською асоціацією вільної торгівлі (EFTA)[36]. Активно розвивається міжпарламентське співробітництво. 2003 року Норвегію вперше відвідав голова Верховної Ради України Володимир Литвин; 11-12 вересня 2014 року Олександр Турчинов[36]. Україну відвідали такі президенти Стортингу як Кірсті Колле Грендаль — 1999 року, Турбйорн Ягланд — у 2005 та 2009 роках[36]. Норвезький уряд підтримує зусилля українського уряду, спрямовані на проведення реформ в нашій державі, збільшивши в чотири рази щорічну фінансову допомогу Україні до 30 млн доларів США. Через збройну агресію Російської Федерації, посилює санкційні заходи проти країни-агресора[36]. З листопада 2014 року в Україні веде свою діяльність Представництво Норвезької ради у справах біженців (NRC).

Державні символи[ред. | ред. код]

Національний символ країни — лев. Національні кольори: червоний, білий, блакитний[41].

Герб[ред. | ред. код]

Державний герб Норвегії уперше з'явився близько 1200 року. На гербі зображений золотий у червленому полі коронований лев святого Олафа. У передніх лапах лева, який повернутий на захід, затиснута бойова сокира.

Прапор[ред. | ред. код]

Державний прапор Норвегії, затверджений 13 липня 1821 року, являє собою прямокутне полотнище червоного кольору із синім скандинавським хрестом у білій облямівці. Центр хреста зміщено до древка. Дизайн прапора наслідує данський Даннеброг. Кольори прапора є поєднанням кольорів Данії та Швеції. Всі три кольори, використані у прапорі, символізують свободу (як на прапорах Франції, США, Британії, Нідерландів). Автором дизайну прапора Норвегії, затвердженого резолюцією норвезького парламенту в 1821 році, був парламентарій з Бергена Фредерік Мельцер. В Акті про прапор від 10 грудня 1898 року зазначені пропорції сучасного прапора: довжина — 22 одиниці; ширина — 16 одиниць; ширина синього хреста — 2 одиниці; ширина білого обрамлення хреста — 1 одиниця; відстань від древка до середини хреста — 8 одиниць.

Гімн[ред. | ред. код]

Державним гімном Норвегії слугує пісня «Так, ми любимо цей край» (норв. «Ja, vi elsker dette landet»), слова до якої написав Б'єрнстьєрне Б'єрнсон (1832−1910), мелодію — Рикард Нордрок. Гімн офіційно затверджено 1864 року. На додаток до національного гімну використовується королівський гімн «Пісня короля» (норв. "Kongesangen") на мелодію «Боже, бережи королеву!».

Територіально-адміністративний поділ[ред. | ред. код]

За формою державного устрою Норвегія — унітарна держава[30]. У адміністративному відношенні територія Норвегії поділяється на 18 (01.01.2020: 11) губерній «фюльке» (норв. fylker), у тому числі місто Осло, прирівняне до фюльке, які, в свою чергу, поділяються на 430 (01.01.2020: 356) сільських (норв. herreds-) і міських (норв. by-) комун (норв. kommuner). До 1 січня 2018 року, коли фюльке Нур-Треннелаг і Сер-Треннелаг були об'єднані, в країні налічувалось 19 фюльке.

У кожній фюльке обирається місцева рада і діє призначуваний королем за поданням прем'єр-міністра губернатор[30]. Представницькими органами місцевого самоврядування у комунах виступають місцеві ради, склад яких обирає населення на строк у 4 роки[30]. Обрані місцеві ради формують місцеві виконавчі органи[30].

18 фюльке Норвегії та 2 залежні території Шпіцберген і Ян-Маєн, станом на 1 січня 2018 року (норв.)

Неофіційно фюльке об'єднують у 5 основних регіонів:

Герб Фюльке Адміністративний центр
Східна Норвегія
1
Østfold våpen.svg
Естфолл (Østfold) Сарпсборг (Sarpsborg)
2
Akershus våpen.svg
Акерсгус (Akershus) Осло (Oslo)
3
Oslo komm.svg
Осло (Oslo) Осло (Oslo)
4
Hedmark våpen.svg
Гедмарк (Hedmark) Хамар (Hamar)
5
Oppland våpen.svg
Оппланн (Oppland) Ліллегаммер (Lillehammer)
6
Buskerud våpen.svg
Бускерюд (Buskerud) Драммен (Drammen)
7
Vestfold våpen.svg
Вестфолл (Vestfold) Тенсберг (Tønsberg)
8
Telemark våpen.svg
Телемарк (Telemark) Шієн (Skien)
Південна Норвегія
9
Aust-Agder våpen.svg
Еуст-Агдер (Aust-Agder) Арендал (Arendal)
10
Vest-Agder våpen.svg
Вест-Агдер (Vest-Agder) Крістіансанн (Kristiansand)
Західна Норвегія
11
Rogaland våpen.svg
Ругаланн (Rogaland) Ставангер (Stavanger)
12
Hordaland våpen.svg
Гордаланн (Hordaland) Берген (Bergen)
13
Sogn og Fjordane våpen.svg
Согн-ог-Ф'юране (Sogn og Fjordane) Германсверк (Hermansverk)
14
Møre og Romsdal våpen.svg
Мере-ог-Ромсдал (Møre og Romsdal) Молде (Molde)
Центральна Норвегія
50
Trøndelag våpen.svg
Треннелаг (Trøndelag) Стейнг'єр (Steinkjer)
Північна Норвегія
18
Nordland våpen.svg
Нурланн (Nordland) Буде (Bodø)
19
Troms våpen.svg
Трумс (Troms) Тромсе (Tromsø)
20
Finnmark våpen.svg
Фіннмарк (Finnmark) Вадсе (Vadsø)

Зовнішні території[ред. | ред. код]

Зовнішні території Норвегії (нім.)

Інші території Норвегії в число фюльке не входять і на комуни не підрозділяються.

  1. Шпіцберген (норв. Svalbard) — зовнішня територія у Північному Льодовитому океані на однойменному архіпелазі. Територія — 62,4 тис. км². Населення — 3,2 тис. осіб (станом на січень 1997 року). Адміністративний центр — Лонг'їр. Норвезький суверенітет над Шпіцбергеном встановлено Паризьким договором 9 лютого 1920 р. Офіційно Шпіцберген оголошено частиною норвезької території з 14 серпня 1925 року. Губернатор призначається Державною радою Норвегії терміном на 3 роки з можливим продовженням на два роки.
  2. Ян-Маєн — зовнішня територія, що займає однойменний острів на межі Ґренландського і Норвезького морів Північного Льодовитого океану. Управління Ян-Майєном здійснює адміністрація Нурланну.
  3. Буве — зовнішня територія в південній частині Атлантичного океану, поблизу Антарктики, що займає однойменний безлюдний острів.
  4. Острів Петра I та Земля Королеви Мод — територіальні претензії в Антарктиці.

Збройні сили[ред. | ред. код]

Збройні сили Норвегії (норв. Haeren), станом на 2014 рік, складаються з сухопутних військ, військово-повітряних сил (норв. Kongelige Norske Luftforsvaret, RNoAF), військово-морських сил (норв. Kongelige Norske Sjoeforsvaret, RNoN), включно з береговою охороною (норв. Kystvakt) і береговими рейнджерами, та національної гвардії (норв. Heimevernet, HV)[42].

Щорічні витрати на оборону, станом на 2012 рік, складають 1,40 % від ВВП держави (72-ге місце у світі), 2011 року державні витрати становили 1,47 % від ВВП[42].

Вік призову на строкову військову службу — 19-35 років, 16 років під час війни. 17 років — для добровольців чоловічої статі, 18 років — жіночої. Строк служби 1 рік. Усі військовозобов'язані у віці 35-60 років проходять 4-5 військових зборів заради поновлення навичків (загалом 18 місяців)[42].

Норвегія вступила до Організації із заборони хімічної зброї (OPCW) і суворо дотримується міжнародних принципів не розробляти, не використовувати та не розповсюджувати даний вид зброї.

Економіка[ред. | ред. код]

Норвегія — високорозвинена індустріальна країна. В економіці переважає приватний сектор, характерна висока концентрація капіталу, значні позиції посідають транснаціональні корпорації. Економіка держави має експортну спрямованість і значною мірою залежить від імпорту та кон'юнктури на світовому ринку.

Валовий внутрішній продукт (ВВП) Норвегії 2015 року за паритетом купівельної спроможності становив 356,2 млрд доларів США (49-те місце у світі); 2013 року — 343,1 млрд доларів США; у розрахунку на душу населення — 68,4 тис. доларів США (11-те місце у світі)[43]. Зростання ВВП 2015 року становило 1,60 % (149-те місце у світі), 2013 року ВВП зріс на 1 %[43]. Валове національне заощадження 2013 року становило 38,2 % від ВВП; 2015 року — 37,60 % від ВВП (5-те місце у світі)[43].

Розподіл ВВП за секторами економіки (станом на 2015 рік):

Розподіл ВВП за кінцевими споживачами (станом на 2015 рік):

  • споживання домогосподарств — 42,8 %,
  • державне споживання — 22,8 %,
  • інвестиції в основний капітал — 22,9 %,
  • інвестиції в товарно-матеріальні запаси — 5 %,
  • експорт товарів і послуг — 36,4 %,
  • імпорт товарів і послуг — -29,9 %[43].

Прямі іноземні інвестиції в економіку Норвегії на 31 грудня 2015 року дорівнювали 290,2 млрд доларів США (23-тє місце у світі)[43]. Інвестиції компаній і населення Норвегії в закордонні економіки на 31 грудня 2015 року дорівнювали 256,3 млрд доларів США (24-те місце у світі)[43].

У рейтингу Глобального звіту з людського розвитку за 2001 рік, підготовленого Програмою розвитку ООН, серед 162-х країн світу Норвегія посідає перше місце. Щорічні Глобальні звіти з людського розвитку готуються з 1991 року. В них оприлюднюються списки країн за рівнем людського розвитку, враховуючи такі показники, як рівень медичних послуг, освіти, тривалість життя та інші. У 2001 році додався ще один — індекс технологічного розвитку (доступ до новітніх інформаційних технологій і комунікацій).

Країна посіла 8-ме місце в рейтингу Світового банку «Doing Business» за 2017 рік[44].

Фінанси[ред. | ред. код]

Докладніше: Фінанси Норвегії

Фіскальний рік в Норвегії збігається з календарним роком. Рівень інфляції в країні 2014 року становив 2 %, 2015 року інфляція дорівнювала 2,20 % (122-ге місце у світі)[43]. Резерви іноземної валюти і дорогоцінних металів на 31 грудня 2013 року становили еквівалент 58,28 млрд доларів США, на 31 грудня 2014 року — 64,8 млрд доларів США (33-тє місце у світі)[43].

Надходження до державного бюджету Норвегії 2015 року становили 220,2 млрд, витрати — 193,9 млрд доларів США, профіцит бюджету склав 6,6 % від ВВП (7-ме місце у світі)[43]. Надходження усіх видів до державного бюджету 2015 року дорівнювали 55,4 % ВВП (10-те місце у світі)[43]. Державний борг, станом на 2015 рік, дорівнює 39,30 % річного ВВП (118-те місце у світі); 2014 року дорівнював 38,6 % ВВП[43]. Дані включають казначейські заборгованості, що належать іноземним юридичним особам; боргові зобов'язання, випущені суб'єктами федерації; внутрішньоурядові борги до різних соціальних фондів.

Зовнішній борг країни 2013 року дорівнював 730,1 млрд доларів США, на 31 грудня 2014 року становив 661,2 млрд доларів США (22-ге місце у світі)[43]. Норвегія виступає зовнішнім нетто-кредитором.

Загальна ринкова вартість акцій підприємств на фондовому ринку країни, станом на 31 грудня 2012 року, дорівнювала 252,9 млрд доларів США (33-тє місце у світі), а 2010 року — 250,9 млрд доларів США[43].

Валюта[ред. | ред. код]

Докладніше: Валюта Норвегії

Національною валютою Норвегії слугує норвезька крона (NOK). За 1 долар США (USD) 2014 року давали 6,30 крони; 2015 року — 7,87[43]. Розмінною грошовою одиницею (1100) слугує ере. Емісійним центром виступає Норвезький банк (норв. Norges Bank). Запас грошової маси на 31 грудня 2014 року дорівнював 323,9 млрд доларів США за обмінним курсом (32-ге місце у світі)[43]. Загальна маса готівкової національної валюти в обігу + депозити до запитання на 31 грудня 2015 року була еквівалентна 107,9 млрд доларів США за тогочасним обмінним курсом (34-те місце у світі)[43].

Банківська сфера[ред. | ред. код]

Докладніше: Банки Норвегії

Облікова ставка Центрального банку Норвегії 31 грудня 2010 року становила 6,25 % річних (60-те місце у світі)[43]. Основна ставка кредитування комерційними банками країни на 31 грудня 2014 року становила 2,25 % річних; на 31 грудня 2015 року — 2,10 % річних (176-те місце у світі)[43]. Загальний обсяг внутрішнього кредитування банками небанківських установ 2014 року становив 590,7 млрд доларів США, на 31 грудня 2015 року — 549,8 млрд доларів США (23-тє місце у світі)[43].

Діловий центр Осло

Енергетика[ред. | ред. код]

Загальна потужність електростанцій Норвегії, станом на 2014 рік, дорівнювала 33,7 ГВт (28-ме місце у світі)[45]. Використання енергії води створило основу для розвитку сучасної промисловості Норвегії. Нині, як і колись, електроенергія для індустріального і побутового вжитку надходить саме з цього постійно поновлюваного та екологічно чистого джерела. У 1970-х роках у норвезькій частині морського материкового шельфу було відкрито родовище нафти й газу. На сьогоднішній день Норвегія — найбільший у Європі постачальник вуглеводнів до країн Європи. Відкриття цих запасів надало значного імпульсу подальшому розвитку промисловості країни. Розробка нафтових і газових родовищ, крім усього іншого, солідно поповнила державну казну — у формі податкових надходжень і орендної плати за користування надрами.

Частка електрогенеруючих потужностей, що працюють на:

За 2014 рік було вироблено 142,0 млрд кВт/год електроенергії (28-ме місце у світі); загальний обсяг спожитої — 126,4 млрд кВт/год (28-ме місце у світі)[45]. Загальний обсяг експортованої електроенергії 2014 року склав 21,90 млрд кВт/год (9-те місце у світі), імпортованої — 6,30 млрд кВт/год (38-ме місце у світі)[45]. Станом на 2016 рік, уся країна була електрифікована, усе населення мало доступ до електромереж[45].

Промисловість[ред. | ред. код]

Норвезька промисловість значною мірою базується на використанні природних ресурсів. І водночас знайдеться не багато країн, які б ще більше, ніж Норвегія, залежали від зовнішньої торгівлі. Щоб і далі йти в ногу з часом, в країні проводять інтенсивні наукові дослідження перспективного плану, як у промисловості, так і в державному секторі. Переважна більшість промислових підприємств — малі та середні. Головні промислові центри — Осло, Берген, Тронгейм, Ставангер. Річні темпи зростання промислового виробництва 2015 року становили 0,01 % (166-те місце у світі)[43].

Головні галузі промисловості країни:

Нафтогазова[ред. | ред. код]

Нафтопереробна промисловість працює на сировині, що видобувається в Північному морі з 1960-х років. Вже на початок 1980-х років в країні було збудовано 4 нафтоперегонних заводи загальною потужністю 13 млн тонн. Рівень видобутку сирої нафти 2015 року дорівнював 1,568 млн барелів на добу (16-те місце у світі)[43]. Річний обсяг експорту сирої нафти за 2013 рік становив 1,218 млн барелів на добу (14-те місце у світі); імпорт — 37,08 тис. барелів на добу (57-ме місце у світі)[43]. Загальні доведені запаси нафти в надрах країни, станом на 1 січня 2010 року, дорівнювали 6,435 млрд барелів (21-ше місце у світі)[43].

Рівень видобутку природного газу 2015 року становив 114,9 млрд м³ (8-ме місце у світі); споживання того ж року склало 6,075 млрд м³ (55-те місце у світі)[43]. Річний обсяг експорту природного газу за 2015 рік становив 114,4 млрд м³ (3-тє місце у світі); цього ж року природний газ не імпортувався[43]. Загальні доведені запаси природного газу в надрах країни, станом на 1 січня 2015 року, дорівнювали 1,856 трлн м³ (19-те місце у світі)[43].

Виробництво нафтопродуктів на промислових підприємствах 2013 року дорівнювало 349,6 тис. барелів на добу (40-ве місце у світі); споживання 2014 року — 225,2 тис. барелів на добу (56-те місце у світі)[43]. 2013 року країна експортувала 358,8 тис. барелів на добу різних нафтопродуктів (22-ге місце у світі); імпортувала — 101,6 тис. барелів на добу (51-ше місце у світі)[43].

Гірнича[ред. | ред. код]

Основною продукцією гірничовидобувної промисловості є руди чорних (пірит) і кольорових металів (мідну, нікелеву, титанову); нерудні копалини — вапняк, кварц, нефелін, олівін; з топливних видобувають кам'яне вугілля, на шельфі Північного моря — нафту й природний газ[46].

Інші[ред. | ред. код]

На базі дешевої гідроенергії значного розвитку набула електрометалургія[46]. В галузі чорної металургії Норвегія спеціалізується, в основному, на виробництві феросплавів, а в галузі кольорової металургії — на виробництві алюмінію, нікелю, міді і цинку. До числа провідних металургійних компаній входять «Ношк Гідро», «Елкем», «Фесіль».

До найважливіших галузей норвезького машинобудування належать: виробництво обладнання для освоєння шельфу, суднобудування, насамперед будування риболовних траулерів, виробництво різноманітного обладнання для суден, зокрема, морської електроніки, рибопромислового обладнання. Суднобудування, торговельний флот і судноплавство. Норвезькі верфі спеціалізуються на будуванні високосучасних суден спеціального призначення. Крім цього, Норвегія є великим постачальником устаткування і послуг для морського флоту в усьому світі. Норвезькі судна борознили світовий океан ще з доби вікінгів. Нині Норвегія — четверта за величиною морська держава світу і має серед традиційних судноплавних держав найбільшу частку флоту під власним прапором. Частка судноплавства в експортних доходах країни традиційно становить близько 20 %.

Хімічна промисловість. Ця галузь має значні за масштабами країни потужності з виробництва широкої гами хімічних і нафтохімічних продуктів. На базі дешевої гідроенергії значного розвитку набула електрохімія, виробництво азотних добрив одне з найбільших у світі[46]. Це дозволяє їй експортувати азотні добрива, вибухові речовини промислового призначення, альгінати, фарби, лаки, у виробництві яких країна займає провідні позиції не тільки в Європі, але й у світі. Найбільші компанії цієї галузі промисловості — «Ношк Гідро», «Діно Індустрієр», «Ютун». Концерн «Нікомед» спеціалізується на розробці і випуску контрастних речовин для рентгенодіагностики.

Лісова і целюлозно-паперова промисловість. Ліс дає важливу експортну сировину у вигляді деревини, паперу, картону, целюлози, будівельного матеріалу і меблів. Основу целюлозно-паперової промисловості становлять дешева енергія, яку отримують за рахунок використання гідроресурсів, і значні запаси сировини. Норвезькі компанії, найбільшими з яких є «Ношке Скуг», «Боррегорд», «Петерсон», виробляють різноманітні сорти целюлози, газетний, журнальний і пакувальний папір, картон, облицювальні панелі, паркет і багато іншого.

Аграрний сектор[ред. | ред. код]

Природні умови країни не сприяють розвиткові сільського господарства, лише 2,7 % земельних площ Норвегії придатні для обробки[43]. Переважають невеликі фермерські господарства; поширена виробничо-збутова кооперація[46]. Традиційні галузі господарства мають дуже важливе значення для трудової зайнятості людей і заселення нових районів. Попри це, сільське господарство країни значною мірою задовольняє потреби населення у харчах. Норвезькі сільськогосподарські продукти експортуються мало. Земельні ресурси Норвегії (оцінка 2011 року):

  • придатні для сільськогосподарського обробітку землі — 2,7 %,
    • орні землі — 2,2 %,
    • багаторічні насадження — 0 %,
    • землі, що постійно використовуються під пасовища — 0,5 %;
  • землі, зайняті лісами і чагарниками — 27,8 %;
  • інше — 69,5 %[43].

Станом на 2012 рік в країні налічувалось 900 км² зрошуваних земель[43].

Основою норвезького сільського господарства є інтенсивне тваринництво м'ясо-молочного напряму, яке повністю покриває потреби населення країни у м'ясі, молоці і молочних продуктах[46]. Головні види сільськогосподарських тварин: свині, велика рогата худоба молочного спрямування. На початок 1980-х років поголів'я великої рогатої худоби в країні становило 0,95 млн голів, овець — 1,9 млн голів, свиней — 0,7 млн голів[46]. Розвинуте також хутрове звірівництво.

Внаслідок кліматичних особливостей виробництво зернових лише на 40 % забезпечує потреби внутрішнього ринку. У той же час, значна частина овочів і фруктів, незважаючи на складні гірські умови країни, вирощується норвезькими селянами. Головні сільськогосподарські культури: ячмінь, пшениця, картопля[46].

Ще з часів середньовіччя Норвегія славиться своїм рибним промислом, за експортом продукції якого країна залишається серед лідерів світу[46]. Вилов риби перевищує 500 кг на кожного норвежця. Близько 90 % рибопродукції Норвегії експортується, як виловлена в морі, так і вирощена в численних штучних загородах риба. Норвезький лосось з таких штучно перекритих водойм дуже відомий на світовому ринку. Норвегія — одна з небагатьох країн, яка продовжує виловлювати китів.